Чорноострівський професійний аграрний ліцей
Виховний захід на тему:
«ХЛІБ-УСЬОМУ ГОЛОВА»
Розробила майстер в.н
Фурман В.А.
Тема: Хліб - всьому голова»
Мета: Виховувати
бережливе ставлення до хліба, ознайомити з народними звичаями пов’язаними з хлібом.
Обладнання: Література про хліб і хлібні вироби, вироби з хліба,
колоски, вишитий рушник.
Для кожного – диво своя Батьківщина,
В ній рідне коріння і мови душа,
І скільки світів не пізнала людина,
На рідній землі лиш вона ожива!
Наше диво , наша Україна! Близька ти нам о будь-якій порі
року: коли весною дихає теплим паром земля, витинає зелену свіжу парость, а
лелеки, поважно кружляючи над селом, обдаровують щастям людські оселі.
Гарячим літом, коли пахучі трави наливаються соком,
а високе сине небо бринить і
переливається сріблястим співом
жайворонка. Шепоче щось стиглий хліб вітру, заплутався та принишк у колоссі.
Що для мене Україна моя?
То висока блакить
І засіяне золотом поле,
Синьоокі ставки
І шовковий ковил у степу,
А ще – житній на стемнілих долонях
З дрібкою солі на маминому рушнику.
Чи знаєте ви ,як пахне життя?
Давайте затихнемо на хвилинку і відчуємо цей запах. Це
пахне хліб. Неповторний запах робить хліб живим, часткою душі кожного з нас.
Початок хліба - маленька зернинка. Зернятко хліба нагадує дитину в сповитку.
Немовлятко – це іскринка життя,джерельце життя у згорточку. Так і зернятко
починає колос, безмежний хлібний лан.
А якої форми, на
вашу думку здавна був хліб?
Здавна хлібу надавали круглої форми, ототожньоючи його з
сонцем. Якщо у домі пахне хлібом - тут злагода та щастя, якщо в державі
колосяться хлібні поля_ тут мир і достаток. Хліб – це честь, хліб – це рука
допомоги, хліб – це сила, могутність держави. Хліб – це святість.
Які звичаї і обряди супроводжував хліб?
В усі віки хліб був обов’язковим атрибутом, що
супроводжував найважливіші події в житті людини.
Коли народжувалась дитина і йшли на хрестини, неодмінно
клали в колиску срібний карбованець і хлібину – на здоров’я і достаток.
Коли дитина йшла на навчання до дяка, батько ніс пучок
різок, горщик каші, та буханку хліба на
розум, силу та здоров’я.
На весіллі молодих
зустрічали хлібом – сіллю і молоде подружжя схиляло голови перед хлібом,
цілували його, приймаючи благословення.
На тому місці , де мали ставити хату, сіяли пшеницю. Якщо
вона добре сходила, це означало, що місце добре, чисте і хату можна будувати.
На толоку сходилося багато людей, це був чудовий давній звичай, що засвідчував братерство,
доброзичливість,взаємоповагу.
Люди, що сходилися на толоку, вважалися дорогими гостями
і цій події присвячувалися пісні. (Пісня «Зеленеє жито» )
В нову хату входили тільки з паляницею. Вважалося великою
невихованістю і неприязню до господарів зайти в нову оселю без хліба. Принести
хліб – означало щире побажання господарям достатку, здоров’я та добра.
Великою майстерністю вважалося вміння пекти хліб. Добрі
господині, славилися на все село. Коли по вулиці розходився запашний хлібний
дух
Сусіди перемовлялися: « Мабуть, це Марія хліб вийняла з
печі, у неї завжди вдається хліб». І зрозуміло, коли в сім’ю входила невістка,
свекруха найперше перевіряла, як вона
вміє пекти хліб.
В усі часи майже всі свята були пов’язані з хлібом і не тільки чк з найпотрібнішим
продуктом харчування, а й як з найголовнішим, навколо чого розгорталося
дійство.
На Різдво обов’язково пекли пироги з капустою і
маком, пампушки, дрібні пиріжки, якими частували дітей, готували кутю з
товченої пшениці, вносили сніп жита –
«злато , щоб увесь рік ми жили багато».
На Великдень у красному куті виставляли високі
паски, прикрашали гілочками свяченої верби і свічками. Навколо пасок – барвисті
крашанки та писанки. Якщо в хаті є дівка на виданні, клали їй на голову паску і
казали: «Аби у людей така велична, як паска пшенична» .
Малу дитину клали у порожній «дорідник»,
промовляючи: « Аби так скоро росло, як паска росте».
На Трійцю обов’язково на великих листах пекли з
доброго тіста пироги із солодкою літньою начинкою – мазурки. Пиріг ставили посередині столу і прикрашали
духмяною м’ятою квітками, пахучими
травами.
А зараз ми з вами пограємо у гру:
На свято Андрія влаштовували вечорниці, основним
тут було кусання калити. Калита – великий корж із білого борошна. Печуть калиту
дівчата, тісто місять по черзі. Тісто солодке, з медом, зверху калиту
оздоблювали сухими вишнями чи родзинками – «щоб гарна була». Посередині калита
мала дірку. В дірку протягували червону стрічку і підвішували до сволока.
Підвішують високо, щоб хлопець міг дістати зубами калиту тільки тоді, як добре
підстрибне. Біля калити стає вартовий – «Пан Калитинський». Це веселий парубок
– жартівник, він смішить хлопців і якщо розсмішить,парубок не має права кусати
калиту. «Пан Калитинський» мітить його сажею.
Але ,Любі діти, я хочу сказати, що не завжди був
хліб у достатку, був період коли хліба зовсім не було і дуже – дуже багато
людей вмерло з голоду у 1933 році. В моїх руках – свічка пам’яті про тих , хто помер в цей страшний
рік. Присягнемося ж нашою гіркою пам’яттю, що не допустимо більше знущання над нашими людьми.
Земле наша!
Мати наша!
Годувальнице і заступнице!
Не пам’ятай зла за те,що шматували твоє тіло, що
часом не піт трударя капав у лоно твоє, а кров бранців твоїх.
Земле рідна, прости, що засівали тебе не хлібом
єдиним, а росли на тобі паростки горя,
кукіль та чортополох жорстокості!
Прости за те,що дорогоцінний дар твій – хліб
насущний – топтали у багно, топили у морі,палили. Обійми і покрий вічним
спокоєм тих,хто залишився в тобі у той страшний 33пік, і буде в кожному з нас
вічна пам’ять про них.
Та не можна вбити землю, вбити хліб, як не можна
побороти життя.
Поле моє,
Ти житами й піснями родило,
Сріблом жайвора моє серце зігріло,
Пригорнуло колоссям,
Волошками збентежило,
Руки втомлені, струджені,
Ти росою – сльозою тихо пестило.
Поле моє,
Як зірниця зійде,
На плугах борозна заспіває,
Поле моє,
Ти таке молоде,
Я любов’ю тебе засіваю,
Озовись моє поле,
Пшеницями, житами,
В небесах журавлями
І живою водою.
Ти безкрає, широке,
І земне, і високе
І єдина в нас доля з тобою!
Живи життя, духмяним хлібом! Здоров’я і щастя вам,
любі діти.
Хай завжди буде пахучий хліб на вашому столі!
